Rambler's Top100
 
 


История России
Всемирная история

День Независимости,Болгария.
1960,День независимости,Мали.
   

Запорізька Січ: розвиток, становлення, право

История России, Всемирная история

ПОИСК



РЕКЛАМА

Список рефератов по истории

Запорізька Січ: розвиток, становлення, право Скачать Запорізька Січ: розвиток, становлення, право

                                    ПЛАН
1. Вступ.
2. Передумови виникнення Запорізької Січі, використання її урядом Речі
   посполитої для захисту південних кордонів.
3. Особливості військово-політичного та адміністративного устрою
   Запорізької Січі.
4. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську.
5. Роль Запорізької Січі в історії України.
6. Висновки.
7. Використана література.
                                   Вступ.

    Термін "козак" вперше згадується  у  джерелі  XIII  ст.  (в  початковій
монгольській хроніці 1240 року) і походить  з  тюркських  мов.  Він  означав
"одинокий", "схильний до розбою, завоювання". У  словнику  половецької  мови
"Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр".
    Цікава  така  деталь.  Східні  старовинні  джерела  називають  половців
"жовтою ордою". Поклонялися половці  Вічно  Блакитному  Небу.  З  1055  року
половці почали переможно  оволодівати  степовими  просторами  України.  Йшли
вони курінями (так  в  половців  називалися  роди),  які  ділились  на  коші
(сімейства), і називались вони козаками ("ко" — небо", "зак" — захищати).  З
часом,  коли  половці  почали  приймати  християнство,   поганський   термін
"захисники неба" став непотрібним. Корінь слова "коз"  (вільна  людина)  був
зрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі  в  кінці
XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців,  які  формувались
не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка  захищала  кордони
Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак).
    Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали  тією
силою,   яка   першою   вчинила   відчайдушний   опір    монголо-татарським
завойовникам.
    Отже, корені  українського  козацтва  сягають  ще  в  часи  половецьких
куренів. Період кінця XII — першої половини XIII  ст.  характеризується  як
перший етап формування та розвитку українського козацтва.

     Передумови виникнення Запорізької Січі, використання її урядом Речі
                 посполитої для захисту південних кордонів.

    З другої половини XV ст. починається відродження українського  козацтва
на пустопорожніх землях. Це була територія  на  півдні  від  Білої  Церкви,
землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького. першопричиною
відродження тут козацтва були "ухідництво" та "добичництво". Вже  в  другій
половині XV — на початку  XVI  ст.  на  Наддніпрянщині  утворилися  громади
вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок  невдоволених
існуючим ладом в польсько-литовській державі. Починаючи з  другої  половини
XVI ст., у безкраї  простори  Дикого  Поля  ринув  потік  селян-втікачів  з
Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального
протесту селян проти сваволі панів. Внаслідок втеч селян і міської  бідноти
в степах південної Київщини та Брацлавщини  зростала  чисельність  вільного
населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.
    Козаки  розорювали   "пустопорожні"   землі,   займалися   мисливством,
рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тільки
обробляти землю, а й оборонятись від  нападів  татар.  Згодом  козаки  самі
почали здійснювати походи на кримських татар. В  кінці  XV  ст.  українські
козаки вчинили ряд походів проти татар,  завдавши  їм  поразки  біля  гирла
Дніпра. Кримське ханство змушено  було  побудувати  фортеці  на  Дніпрі  та
Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі  фортеці.  В  1521  році
вони здійснили похід у Молдавію, в 1523  році  ходили  у  Крим  та  спалили
Очаків, в 1545 році знову напали на Очаків і здобули його.
    З одного боку, поява такої небезпечної сили, як  козацтво,  на  рубежах
Польсько-литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної  миті  ця  руйнівна
сила могла нанести удар по державі.  Внаслідок  втеч  селян  пани  втрачали
робочу силу. З іншого боку, новоосвоєні козаками  землі  на  Наддніпрянщині
приваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків придбала  безкоштовну
силу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.
    На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки  об'єднувалися
у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах.  Тут
обирали козацьку старшину: отаманів,  осавулів,  суддів.  Кожен  козак  мав
право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати  на
звіра.
    На  землях,  освоєних  козаками,  вже  ніколи,  як  їм  здавалося,   не
з'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя.
    Але на початку XVI ст. король своїми указами, а господарі  —  грамотами
починають роздавати простори, зайняті  козаками,  литовським  та  польським
панам — магнатам. Острозькі, Вишневецькі, Ражинські отримували документи на
"окраїнні"  землі,  будували  там  свої  замки-маєтки.  Чимало  цих  земель
віддавалось за службу великому князю чи королю з правом збирати з місцевого
населення чинші та накладати на нього повинності на свою користь.
    Королівські старости непокоїлися, спостерігаючи, як  зростає  кількість
озброєних незалежних козаків,  котрі  часто  виявляли  неповагу  до  влади.
Щоправда, старости ці як члени магнатських родів самі часто  наживалися  на
ситуації  та  отримували  чималі  гроші,  обкладаючи  великими   (й   часто
несанкціонованими) поборами  козаків,  що  намагалися  торгувати  у  містах
рибою, шкурами тварин, тощо. Однак найважливішим було те, що вони знайшли в
козаках ідеальних оборонців кордонів від татарських  наскоків,  а  одним  з
найобтяжливіших обов’язків старост якраз і був захист кордонів. Так, у 1520
р. черкаський староста Сенько Полозович завербував  загін  козаків  служити
прикордонною вартою. У наступні десятиліття інші старости, такі як Євстафій
Дашкевич,  Предслав  Лянцкоронський  та  Бернард  Претвич,  почали  активно
мобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків.
    Перші   магнати,   що   організували   козаків,   були    православними
неспольщенними українцями.  До  найславетніших  серед  них  належав  Дмитро
(“Байда”) Вишневецький, канівський староста. У 1553-1554  рр.  Вишневецький
зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував  на  віддаленому,  стратегічно
розташованому острові за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт,  що
мав стати заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, яка
вважається колискою українського козацтва. Незабаром він із своїми козаками
організував кілька походів у Крим і навіть мав зухвалість напасти на  самих
турків-оттоманців. Коли Річ Посполита відмовилась підтримати його хрестовий
похід проти мусульман, Вишневецький поїхав у Московію,  звідки  продовжував
наскоки на Крим.  Але  там  він  швидко  розчарувався  і,  повернувшись  на
Україну, втягнувся у молдавські справи. Це була  його  фатальна  помилка  –
молдавани підступно передали Вишневецького туркам, які в 1563  р.  стратили
його у Константинополі.
    Утворення Запорізької Січі підривало польсько-шляхетське землеволодіння
в  Україні.  Стурбований  непокірністю  козацтва,  посиленням   національно-
визвольної боротьби, польський уряд намагається розколоти  козаків,  посіяти
між ними ворожнечу. Цьому  сприяли  деякі  об'єктивні  обставини.  З  кожним
десятиріччям  серед   козаків   міцнішав   прошарок   заможних   хуторян   і
промисловців, частина з яких належала до "шляхетних" козаків  —  вихідців  з
шляхти. В той же час зростають багатства козацької старшини,  яка  поступово
перетворюється в заможну верству населення.
    Зосередження  значних  коштів  в  руках  заможного  козацтва  у  другій
половині  XVI  ст.  стало  економічною   та   соціальною   базою   створення
реєстрового козацтва.
    5 червня 1572 року король Сігізмунд П  Август  своєю  грамотою  доручив
коронному гетьману Язловецькому набрати "певний почет" з козаків,  які  мали
одержувати платню від Речі Посполитої, та вчинити "постановенье межа  козаки
низовими", тобто запровадити контроль над Запоріжжям.
    Перший загін складався з 300 "низових козаків", які одержували  по  2,5
злотих "на квартал" і сукно на жупан. Відтепер ці  козаки  були  внесені  до
"реєстру"  і  знаходилися  на  державній  службі.  Так  було   започатковане
реєстрове козацтво. Уряд сподівався, що, спираючись на  цей  добірний  полк,
вдасться встановити  контроль  над  усім  козацтвом.  Проте  цим  надіям  не
судилося здійснитися, і незабаром реєстр припиняє своє існування.  Поновлено
його було у 1578 році королем Стефаном Баторієм,  який  набрав  на  державну
службу реєстровий полк у 500 козаків. Після цього  реєстр  то  збільшувався»
то зменшувався, то розпускався, то знову відновлювався. Наприкінці  XVI  ст.
до реєстру входило 1000 козаків. У  1625  році  реєстрове  козацтво  досягло
6000,  яких  було  поділено   на   шість   реєстрових   полків:   Київський,
Переяславський, Білоцерківський, Корсунський.  Канівський  і  Черкаський.  У
1630 році реєстр нараховував уже 8000, але сейм 1635 року скоротив  його  до
7000.
    Під час селянсько-козацького повстання 1637—1638 років  польський  уряд
намагається скасувати права та привілеї реєстрового козацтва.  У  1638  році
сейм ухвалив  постанову  "Ординація  Війська  Запорізького  реєстрового,  що
перебуває на службі Речі Посполитої".  На  "вічні  часи"  знищувалися  права
реєстровців  на  обрання  старшин  та  на   козацьке   судочинство.   Реєстр
встановлювався в  6000.  Козакам  заборонялося  поселятися  в  містах,  крім
прикордонних (Черкаси, Чигирин,  Корсунь).  Два  полки  реєстровців  повинні
були постійно перебувати на  Запоріжжі,  щоб  не  допускати  туди  втікачів.
Військова  і  судова  влада  над  реєстровцями   зосереджувалася   в   руках
комісара,, який обирався сеймом.
    Реєстрові  козаки  мали  ряд  привілеїв.  Вступаючи  до  реєстру,  вони
виходили з-під юрисдикції панів і звільнялися від влади воєвод  та  старост,
якщо проживали на королівських землях. Реєстрові козаки мали право  судитися
в своїх судах. Вони звільнялися від податків,  мали  право  купувати  землю,
вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу  вони  отримували
з державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець.
    Але непослідовна  політика  польського  уряду  щодо  реєстру  негативно
позначалася  на  правовому  становищі  рядових  козаків.  У  будь-яку   мить
адміністрація  могла  розігнати  реєстрове  козацтво,  і  ті   козаки,   які
викреслювалися з списків, повинні були повернутися до колишніх хазяїв.
    У меншій мірі ліквідація або скорочення реєстру позначалися на верхівці
реєстрового козацтва. До неї входили козацька старшина та заможне  козацтво.
Головним чином, то були вихідці з  української  шляхти,  які  мали  села  та
хутори,  млини,  корчми.  Врешті-решт  і  ця  частина  козацтва,  як  і  все
реєстрове козацтво,  дуже  болісно  сприймала  національно-релігійний  гніт,
який різко посилюється в кінці XVI ст. Цими обставинами  і  пояснюється  той
факт, що в народних повстаннях кінця  XVI  —  першої  пол.  XVII  ст.  брало
участь все українське козацтво, в тому числі і реєстрове.

        Особливості військово-політичного та адміністративного устрою
                              Запорізької Січі.

    Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили
органи   влади,   які   поступово   зосереджувалися   в   руках    козацької
адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на  козаків,  так
і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях  —  "паланках".
Кіш очолював  виборний  кошовий  отаман.  Йому  допомагали  виборний  суддя,
писар,  обозний,  осавул,  хорунжий.  Найважливіші  питання  військового  та
політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно  із
звичаєвим правом на них міг  бути  при  сутнім  будь-який  козак.  Збиралася
Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна  була
воля всього товариства, але два рази на рік — 1 січня  і  1  жовтня  —  вона
збиралася обов'язково.
    Існували також ради на рівні куренів,  які  звали  "сходками",  і  вони
збиралися для вирішення  питань  місцевого  значення.  Для  таких  же  цілей
скликали і сходки в паланках.
    Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася
з   військової   організації,   тому   державні   органи,   адміністративно-
територіальна  система,  посади  були  як  військовими  одиницями,   так   і
державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя  і  військовий  писар
складали так звану  військову  старшину.  Вони  обиралися  Військовою  радою
щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала  адміністративні
та судові  функції,  а  під  час  військових  походів  очолювала  Запорізьке
Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.
    Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у  своїх  руках  вищу  військову,
адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він  звітував
перед Військовою  радою,  його  повноваження  обмежувалися  річним  терміном
перебування на посаді. Військовий  суддя  був  другою  службовою  особою  на
Запоріжжі.  Він  здійснював  суд  над  козаками   і   призначав   начальника
артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові  справи
Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за  дотриманням  козаками  порядку  в
Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.
    Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже  існувало  військо  .  зі  стрункою
організацією. Очолював його кошовий отаман  (пізніше  —  гетьман).  Основною
військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні,  а  ті
в свою чергу — на десятки. Посади кошового отамана  (гетьмана),  полковника,
сотника, отамана, який командував десятком (пізніше  —  курінного  отамана),
були виборними. У своїх грамотах і листах  вони  титулували  себе  "Військом
Запорізьким". Основну його частину складала піхота.  Військо  мало  гармати.
Рядовий козак був озброєний мушкетом,  пістолетом,  шаблею,  ножем,  списом,
іноді використовувався лук і стріли.
    Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно
нараховувало близько 15  тис.  козаків.  Січ  мала  також  свій  флот,  який
складався з великих човнів — чайок або  байдаків.  Військо  Запорізьке  мало
свою печать — герб із зображенням козака з рушницею на плечі,  з  шаблею  та
списом, застромленим  у  землю  поруч  з  постаттю  козака.  Січова  корогва
(прапор)  була  червоного  (малинового)  кольору:  на  лицьовому  боці   був
зображений в білий колір св. Архангел Михайло,  а  на  зворотньому  —  білий
хрест, оточений небесними світилами.
    На початку Визвольної війни вищим органом  влади  була  Військова  рада
Війська Запорізького.  До  компетенції  Військової  ради  входило  вирішення
найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних:  вона  вибирала
гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього  усунення,  вирішувала  всі
питання  зовнішньої  політики,  відсилала   посольства,   приймала   послів,
здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.
    Починаючи з 1649 р.. Військова рада скликається рідко. Є відомості  про
одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р.,  декілька  —  в  1653  р.  і  ще  одну
(останню) в січні 1654 р. — в Переяславі.
    Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських
рад.  І  хоча  це  був  дорадчий  орган  при  гетьмані,  його  рішення  були
обов'язковими для нього.
    Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового
та сотенного урядів.
    Генеральний уряд був центральним органом управління. Він  очолював  всю
систему управління і був постійно діючим органом.
    Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював  Генеральний  уряд
гетьман: як глава держави,  вищий  суддя  та  верховний  головнокомандуючий,
законодавець,  оскільки  він   видавав   універсали   —   нормативні   акти,
обов'язкові для виконання на всій території України.
    Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та  судовим  органом
держави.
    Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини,  які
керували окремими галузями управління.
    Найближчою до гетьмана державною  особою  був  генеральний  писар.  Він
керував зовнішніми відносинами  та  канцелярією,  через  яку  проходили  всі
документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний,  генеральний
осавул та генеральний хорунжий займались військовими  справами,  відповідали
за  боєздатність  війська  та  його  матеріальне  забезпечення.  Генеральний
бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а  також
виконував  окремі  доручення   гетьмана.   Генеральний   суддя   був   вищою
апеляційною  інстанцією  за  відношенням  до  полкових  та  сотенних  судів.
Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.
    Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини,  яка  з
часом витісняє Військову раду.

            Право і судочинство у Запорізькому низовому війську.

    З формуванням козацького республіканського ладу  складається  своєрідна
правова  система  на  Запоріжжі.  Козаки  не  визнавали  дії   Статутів   та
магдебурзького  права  на   своїй   території.   Правосуддя   на   Запоріжжі
відбувалося у відповідності з старовинними  звичаями,  "словесним  правом  і
здоровим глуздом". Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій  Січі,
закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, роботу  судових
органів, порядок землекористування,  порядок  укладання  окремих  договорів,
види злочинів і покарань. Можна  з  впевненістю  стверджувати,  що  козацьке
звичаєве право являло собою народну конституцію.
    Серед  кримінальних  злочинів  найбільш  тяжким  визнавалися  вбивство,
нанесення  побоїв,  крадіжка,  дезертирство,  пияцтво  тощо.  Як   покарання
практикувалися прив'язування  злочинців  до  гармати,  биття  канчуками  під
шибеницею, членоушкодження тощо.
    За найбільш тяжкі злочини присуджували до смертної кари, яка поділялася
на просту та кваліфіковану. До кваліфікованої відносилося закопування  живим
у землю,  посадження  на  палю,  повішення  на  гак,  забивання  киями  біля
ганебного стовпа.
    Продовжувало діяти і канонічне право. Правовим  збірником  православних
норм був грецький Номоканон,  католицьких  —  Звід  канонічного  права  1532
року.
    В роки Визвольної війни на Запоріжжі і в  Україні  вдосконалюється  вже
існуюча правова система.  Серед  джерел  права,  які  використовувалися,  на
першому місці було звичаєве козацьке  право.  Воно  регулювало  широке  коло
стосунків, і  перш  за  все,  організацію  державної  влади  та  управління,
систему судочинства, називало злочини та покарання за них. З  часом  великої
ваги набувають нові джерела права. Мова йде, перш за  все,  про  гетьманські
універсали.   Це   були   розпорядчі   акти   вищої   влади,   які    носили
загальнообов'язковий  характер  для  всього  населення  України.  Універсали
регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та  процесуальні
стосунки.
    Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися  гетьманом,
головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався  стан  України  як
суб'єкта  міжнародно-правових  відносин.  В  угодах   ми   знаходимо   норми
цивільного та адміністративного права.
    Під злочином  розумілося  всяке  порушення  норм  "давнього  козацького
права". В  системі  злочинів  на  першому  місці  стояли  військові  злочини
(зрада, ненадання допомоги під  час  бою  тощо).  Особливо  жорстоко  карали
зрадників — їх страчували. Серед видів покарання  найбільш  поширеними  були
смертна кара та штрафи.
    На Запоріжжі формувалася і своєрідна судова система. Судові функції тут
виконували усі представники козацької  старшини.  Кошовий  отаман  (гетьман)
був найвищим судовим органом. В середині  XVII  ст.  він  перетворюється  на
вищу апеляційну інстанцію.
    Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядав
кримінальні  й  цивільні  справи  козаків.  Найбільш  складні   справи   він
передавав кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий  суддя
відправляв правосуддя за  звичаєвим  правом,  яке  склалося  на  українських
землях протягом останніх століть.
    Судові повноваження інших представників військової старшини  були  менш
значимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого  та  стежив  за
виконанням судових рішень.  У  межах  своїх  повноважень  виконували  судові
функції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв  принцип:
"де три козаки — два третього судять".
    В роки Визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органи
від адміністративних. Були створені Генеральний, полковий та сотенний  суди.
До складу Генерального суду входили два генеральні  судді.  Генеральний  суд
був апеляційною інтонацією для полкових  та  сотенних  судів.  Але  повністю
провести  розподіл  влади  в  Україні   того   часу   не   вдалося.   Органи
адміністративно-територіального управління  продовжували  виконувати  судові
функції.
    Систему судових органів очолював гетьман, якому  належала  вища  судова
влада. Гетьман  затверджував  вироки  (рішення)  Генерального  та  полкового
судів у найважливіших справах, особливо вироки до  смертної  кари.  Гетьману
подавали  скарги  на  рішення  всіх  судів,  перевірку  яких  він   проводив
вибірково, посилаючи представників старшини на місця для розгляду  справ  по
суті. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада.  Полкові
та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію не тільки на  справи  всього
козацтва, а й на все населення, яке проживало на їхній території.
    Процесуальне право не знало істотних  відмінностей  між  цивільними  та
кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес.
    Судочинство починалося  за  заявою  потерпілого.  Процес  мав  позовний
характер. Позивач  самостійно  збирав  усі  докази,  пред'являв  їх  суду  і
підтримував  звинувачення.  На  будь-якій  стадії  процесу  він  мав   право
відмовитись від позову або звинувачення і укласти  мирову  угоду.  В  тяжких
злочинах  слідство  і  суд   були   обов'язковими,   незалежно   від   заяви
потерпілого, що говорило про появу  слідчого  процесу.  Представники  сторін
мали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при  судах.
У деяких справах їхня участь була  обов'язковою.  Докази  підрозділялися  на
досконалі та недосконалі. Доказами  були:  показання  свідків,  піймання  на
гарячому,  присяга  тощо.  В  окремих  випадках  для  здобуття  зізнання   в
здійсненні злочину застосовувалося катування. Показання свідків та  піймання
на гарячому належали до досконалих доказів, а  присяга  і  клятва  вважалися
додатковими  доказами.  У  майнових  спорах   велике   значення   надавалося
письмовим доказам, оскільки закон вимагав  укладати  деякі  угоди  тільки  в
письмовій формі.
    У другій пол.  XVI  ст.  у  кримінальних  справах  вводиться  попереднє
слідство,  яке  здійснювали  старости,  намісники,   замкові   судді.   Вони
виїжджали  на  місце  злочину,  проводили  допит  свідків  і   підозрюваних,
записували їхні показання і передавали до суду.

                  Роль Запорізької Січі в історії України.

    Номінальне підвладна Речі Посполитій, Запорізька Січ далеко  не  завжди
враховувала Її  волю.  Вже  наприкінці  XVI  ст.  вона  починає  відігравати
помітну роль у міжнародних справах. Зважаючи на  Військо  Запорізьке  як  на
значну політичну силу.  Московська  держава,  Туреччина,  Венеція,  Австрія,
Крим встановлюють з Січчю постійні зв'язки.
    Виборча  демократична  система,  яка  склалася   на   Запоріжжі,   була
історичною  ниткою  зв’язку  нашої  давньої  історії  та   історії   України
козацької доби. До того ж Запорізька Січ з більшою  інтенсивністю  виробляла
державно-національну традицію. Було зрозуміло,  що  жодна  держава  не  буде
захищати український народ,  а  лише  грабувати  й  нищити  його.  Природно,
виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути  більш  гуманною  до
українців.
    Через те  Запорізька  Січ  відіграла  таку  велику  роль  у  формуванні
політично-державницької свідомості  українців.  Народ  виробляв  світоглядне
переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну  владу,  що
повинна обиратись самим народом. У цьому полягає  ще  одна  історична  місія
Запорізької  Січі.  Від  неї  залежала  вся  подальша  ідейна  державотворча
діяльність  українського  народу,  створення   ним   політично-державницьких
прагнень і готовність до їхнього втілення в життя.
    Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке  сформувалося
в  Запорізькій   Січі,   ми   знаходимо   зародок   майбутньої   української
державності, яка заявить про себе в повний голос  в  роки  Визвольної  війни
українського народу 1648—1654 років, а згодом відгукнеться і у ХХ столітті.

                                  Висновки.
    Період польсько-литовської доби приніс в Україні нові структурні  зміни
в суспільстві. Передусім українська верхівка,  яка  окатоличилась,  особливо
після Берестейської  унії  1596  року,  оформлюється  в  новий  стан.  Міста
дістають законодавство і систему самоврядування  –  так  зване  магдебурзьке
право. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи  управління,
яка  існувала  на  Заході.  Усвідомлення  своїх  прав,  відповідальності   і
обов’язків  перед  законом  було  визначальним  у   громадській   свідомості
суспільства.  Таке  суспільне  буття  пов’язувало  українське  населення  із
західною політичною і правовою культурою. Головним чинником  державотворення
стає  українське  козацтво.  На   Запоріжжі   утворюється   нова   військова
організація, яка через деякий час стає основою української державності.  Тут
формуються  підвалини  республіканської  форми  правління,   нові   принципи
судочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших  сторінок  в  історії
українського народу була Визвольна  війна  1648-1654  рр.  Саме  в  цей  час
починає   міцніти   Україна,   в   державі   з’являється   нова   військово-
адміністративна система. Український народ здобуває національну та  особисту
волю. Продовжує розвиватися право та судочинство. І лише  після  остаточного
зруйнування Запорізької січі  (4  червня  1775  р.)  російською  армією  під
командуванням генерала Текелі починається згасання найяскравішої сторінки  в
історії України – Козацької доби.

                           Використана література


    1. Антонович В. Розповіді про запорізьких козаків. – К., 1992.
    2. Грушевський М. Історія української козаччини// Вітчизна. – 1989. №1-
11.
    3. Історія Держави та права /за ред. А Рогожина. – К., 1996.
    4. Історія держави та права України /за ред. П. Музиченка.  –  Київ.  –
1999.
    5. Історія України /за ред. В.А Смолія. – К., 1997.
    6. Субтельний Орест Україна: історія. – К., 1991.
    7. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – К., 1990-1991. –  Т.1-
2.




Для добавления страницы "Запорізька Січ: розвиток, становлення, право"в избранное нажмите Ctrl+D
 
 
   
 
Хронология
 
 
Библиотека
 
 
Статьи
 
 
Люди в истории
 
 
История стран
 
 
Карты
 
   
   
 
Рефераты
 
 
Экзамены, ЕГЭ
 
 
ФОРУМ
 
 

В избранное!
нас добавили уже 6851 человек...
 
   
   
РЕКЛАМА
 
   
 

   
Поиск на портале:
вверх
История.ру©Copyright 2005-2017.
вверх