←  Украина

Исторический форум: история России, всемирная история

»

Культурно-освітня політика регіональних ор...

Фотография Gvardia007 Gvardia007 27.12 2010

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ПІВДНЯ УСРР СТОСОВНО ПОЛЬСКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ У 1920-х рр.

Городецький Олександр Володимирович,
кандидат історичних наук
м. Дніпропетровськ
тел.: 050-697-42-13

З проголошенням суверенітету перед Україною постало завдання забезпечити відповідність демократичних засад в республіці відносно усіх без винятку етнічних груп, що її населяють і які на демократичних засадах прагнуть відродити своє національне життя.
Відомо, що без глибокого аналізу минулого важко визначити основні принципи та головні напрямки національної політики у період становлення незалежної демократичної України. Особливої уваги заслуговує вивчення досвіду та розуміння процесів, пов’язаних з національно-культурним будівництвом у 1920-1930-тих рр. Саме в цей час в Україні державна політика у сфері національних відносин здійснювалася за двома основними напрямками: „українізації” та роботи серед національних меншин. У цей час багато було зроблено щодо залучення як корінного населення, так і представників національних меншин, зокрема поляків, до створення місцевих та центральних державних органів управління, громадських та культурних організацій, національних шкіл та вищих навчальних закладів, засобів масової інформації.
Історіографія вивчення проблеми роботи польських секцій радянських органів Півдня України охоплює невеликий за обсягом, але різноманітний масив літератури, починаючи з виступів партійно-державних діячів України тих років - В. Затонського, Г. Петровського, С. Косіора, В. Чубаря, О. Скрипника, О. Буценка, Д. Мануїльського, М. Черлюнчакевича та ін. [ 17, 64; 23, 24; 18, 103; 32, 46; 24, 36; 25, 99-108; 4, 28; 20, 36; 30, 56 ]. У них основна увага приділялась питанням обґрунтування необхідності впровадження політики коренізації. Партійні діячі підкреслювали важливість і необхідність проведення політики по задоволенню національно-культурних запитів всіх народів, зокрема поляків, які проживали на території України.
Потім, з середини 1950-х й до початку 1990-х рр. публікації І. Грошева, М. Куличенка та Л. Болтенкової і дисертаційні дослідження, - В. Вовка і Б. Чирка були першими спробами аналізу національної політики більшовиків стосовно національних меншин як у Радянському Союзі взагалі, так і в Україні [ 6, 420; 19, 564; 3, 222; 5, 20; 31, 22 ].
З дисертаційних праць, що були захищені в роки незалежності України, слід відмітити досить цікаві дослідження: А. Дізанової, Н. Ставицької, І. Балуби, О. Бистрицької, В. Орлянського та ін. [ 16, 20; 26, 18; 1, 24; 2, 16; 21, 23; 22, 406 ]. Всі вони були присвячені різним проблемам життя національних меншин України у 20-ті роки минулого століття і в них були окремі сюжети з польської тематики (за винятком І.А. Балуби, наукова праця якого була повністю присвячена етнічним полякам УСРР у цей період).
Метою нашої розвідки є дослідження процесу створення системи заходів проведення культурно-просвітницької роботи серед польського населення співробітниками польських секцій при місцевих органах влади у південних регіонах Україні в першій половині 1920-х рр.
Відповідно до обраної мети визначено основні завдання дослідження: розкрити зміст, характер, основні напрямки і мету проведення культурно-просвітницької роботи польськими установами при державно-партійних органах влади в УСРР; показати процес формування та функціонування системи спеціальних державних органів у справах польського населення.
Як відомо, головною політичною метою в проведенні культурно-просвітницької роботи працівниками державно-партійних установ більшовицької влади, включаючи і співробітників польських секцій на Півдні України серед місцевих етнічних поляків, була поступова їх радянізація через заклади культури та освіти.
Представники регіональних органів нової влади проводили культурно-просвітницьку роботу з польським населенням Одеського, Миколаївського, Первомайського, Херсонського, Катеринославського (Дніпропетровського), Мелітопольського й Олександрівського (Запорізького) округів за однаковою ідеологічною схемою, лише з незначними відхиленнями від інструкцій ЦК польського бюро при ЦК КП(б)У. Нормативні документи вищого партійного органу з роботи серед польської національної меншини, майже нічим не відрізнялись від аналогічних документів ЦК польського бюро при ЦК РКП(б), тобто навіть, сама організація роботи з етнічними поляками, включаючи і культурно-просвітній напрямок роботи, теж була прерогативою центра.
В усіх округах Південної України проводилися майже однакові заходи, наприклад, створювався один і той самий набір гуртків, незалежно від регіону, смаків і переваг місцевого польського населення. Однак, якщо порівнювати із ситуацією у дореволюційний період, то тут польська громадськість і співробітники польських секцій при губернських партійних комітетах, відзначали значний «культурний» прорив.
Центрами зосередження культурно-просвітницької роботи працівників місцевих органів влади у проведенні радянізації серед польської національної меншини були польські робітничі клуби. Ці польські установи культури бути одночасно і місцем ідеологічної агітації представників правлячої партії. Більшовицька влада точно розрахувала, що клуби стануть культурним центром, для етнічних поляків, що жили в тій чи іншій місцевості. А це означало, що їх можна було контролювати й одночасно проводити серед них політичну й освітню роботу, головна мета якої полягала у поступовій радянізації польського населення.
Працівниками польських секцій за підтримки керівництва губернських і повітових органів влади у 1921 р., були створені польські робітничі клуби у містах Півдня України: Одесі, Балті, Первомайську, Катеринославі (Дніпропетровськ), Олександрівську (Запоріжжя) та ін. У них, були організовані польські вечірні курси по ліквідації безграмотності та польські гуртки: молодіжні, драматичні, дискусійні, музичні тощо [ 29, 20; 12, 76; 11, 158 ].
Пізніше, наприкінці 1921 р., керівництво ЦК КП(б)У висунуло нову ідею, пов'язану з проведенням національної політики у радянській Україні. Для посилення політичного контролю, політбюро запропонувало ідею створення інтернаціональних клубів, які б об’єднували усі чи кілька національних меншин, що мешкали у даному регіоні. Особливо це стосувалося тих населених пунктів, де громади національних меншин були незначні, а тому завідувачам місцевих національних клубів неможливо було, належним чином, проводити культурно-просвітницьку роботу, пов'язану з процесом радянізації в Україні. Однак, не всі польські робітничі клуби ліквідували, тому і пізніше у деяких округах чи містах ці установи культури продовжували своє існування, а іноді співробітниками державно-партійних органів влади створювалися нові польські клуби.
Інтернаціональні клуби, як і польські робітничі клуби на Півдні України, перебували у підпорядкуванні керівника політосвітнього відділу, а також були під наглядом і ідейним керівництвом завідуючого агітаційно-пропагандистським відділом партійного комітету КП(б)У [ 28, 234 ].
У роботі інтернаціональних клубів брали активну участь завідувачі національними секціями, що складали колегію з керівництва клубної роботи. У тих випадках, де не було при партійних комітетах польських секцій, там завідувачі агітаційно-пропагандистських відділів призначали співробітника для роботи серед місцевих поляків, одержуючи дозвіл польської секції при губернському чи окружному партійному комітеті КП(б)У або ЦК польського бюро при ЦК КП(б)У [ 28, 234 ].
Створення польських шкіл працівниками державно-партійних органів влади в Україні, зокрема і у південних регіонах, мала певну політичну мету. Школа з її чіткою організаційно-системною структурою розглядалася більшовиками, як один із найбільш вдалих засобів розповсюдження політичного впливу правлячої партії на польську молодь. До того ж цей вплив починався, так би мовити, з «чистої дошки», що само по собі виключало неприємні моменти «ламання» чи «ігнорування» у свідомості людей старих цінностей. Більшовицька влада до того ж одержувала політичні дивіденди з самого факту організації й підтримки польських національних шкіл, бо останні за царизму взагалі заборонялися.
Так, в Одесі вже в 1921 р. співробітниками місцевої польської секції було створено шість польських шкіл. Це були такі навчальні заклади: міська, пересипська, молдаванська, - польські початкові школи, крім цього були відкрити польська школа-комуна, польська школа грамоти і польська робоча вечірня школа для дорослих. В Одесі, у тому ж році були відкриті: два дитячих садки, шість дитячих будинків, три робітничі бібліотеки й один педагогічний музей, а також при польському робітничому клубі для польських підлітків організували спортивну секцію [ 12, 76; 82-83 ].
На прохання завідувача польської секції - Гутковського, керівництво губернського виконавчого комітету у січні 1922 р., видало постанову про ліквідацію в Одесі польського дитячого інтернату, створеного духівництвом римсько-католицькою церкви ще до Жовтневої революції. У приміщенні вже колишнього католицького сирітського притулку була відкрита ще одна польська школа-комуна [ 12, 83 ].
Зауважимо, що працівники Одеської польської секції активізували свою культурно-просвітницьку роботу не тільки у губернському центрі, а також і у повітах (округах - з 1922 р.).
Найбільш помітних успіхів у сфері освіти і культури у 1921-1929 рр. працівники польської секції при губернському партійному комітеті за допомогою місцевих поляків-активістів домоглися на півночі Одещини у Балтському повіті. У цьому регіоні традиційно, з кінця XVIII ст., компактно проживала велика кількість етнічних поляків. Тому, вже у липні 1921 р. у повітовому центрі – Балті був відкритий польський робітничий клуб, у приміщенні якого була відкрита польська початкова школа. Тоді ж, у місті був створений польський дитячий будинок і при клубі була відкрита польська робоча бібліотека [ 12, 83 ]. Пізніше, у квітні 1924 р., польський дитячий будинок у Балті був ліквідований. Сиріт відвезли до губернського центру, і поселили у місцевому дитячому будинку [ 13, 161 ].
Починаючи з 1921 р. в Одесі за ініціативою завідувача польської секції, - Гутковського, були створені і стали регулярно проводитися, - методичні конференції для викладачів польських виховних та навчальних установ. На них співробітники польської секції знайомили учителів з новими (радянськими) методами викладання в школах, дитячих будинках і дитячих садках, насамперед, згідно методики цивільного виховання дітей і підлітків у новій школі [ 12, 83 ].
Керівництво ЦК польського бюро при ЦК КП(б)У у січні 1922 р. констатувало той факт, що відсоток неписьменних серед поляків України, включаючи і південні регіони, був не меншим, ніж у більшості представників інших національностей, тобто у осіб польської національності був такий же рівень освіченості, як у українців чи росіян [ 11, 24 ].
У Катеринославі, у листопаді 1921 р., під контролем завідуючого польського бюро Карського і представника губернського партійного комітету Цукера був організований інтернаціональний клуб у приміщенні колишнього польського клубу «Огнис» [ 7, 15 ]. Офіційне урочисте відкриття його відбулося тільки 22 лютого 1922 р. Вітальне послання від польської секції, зачитав її представник - Яворський, а після його виступу, був проведений мітинг, на якому були присутні місцеві поляки і польські біженці. На ньому, вихованцями польського дитячого будинку було виконано декілька революційних віршів [ 8, 4 ].
Цікава деталь, кінотеатр, організований при Одеському польському робітничому, а пізніше інтернаціональному клубі, і який демонстрував фільми на польській мові, користувався чималою популярністю серед місцевих жителів, що свідчило про значну кількість етнічних поляків серед городян. Цей кінотеатр приносив прибуток, який частково покривав недостатнє фінансування польських установ у клубі відділами політичної освіти Одеського губернського виконавчого і партійного комітетів. При цьому варто відзначити, що частина доходів від польського кінотеатру у 1921-1922 рр. регулярно надходила до комісії зі збору допомоги голодуючим у Поволжі [ 12, 76; 82 ].
Драматичні гуртки Одеського, Балтського, Катеринославського та ін. польських робітничих (інтернаціональних) клубів влаштовували у 1921-1922 рр. благодійні спектаклі на користь голодуючих Поволжя. Ці благодійні заходи дозволили зібрати польським самодіяльним артистам декілька десятків мільйонів карбованців, що були передані комісії зі збору допомоги голодуючим Поволжя.
В Одесі при клубі народів Заходу у квітні 1924 р. була відкрита польська бібліотека. У ній була створена читальня, що було новинкою у подібних закладах. Польська бібліотека могла запропонувати читачу досить різноманітний набір друкованої продукції на польській мові, починаючи з газет, журналів, політичних брошур і літератури наукового і сільськогосподарського змісту та закінчуючи польською класикою. Бібліотека досить швидко стала вельми популярною серед читачів польської національності. На 15 травня 1924 р., до неї вже записалося 100 чоловік [ 13, 162 ].
У польській секції при клубі народів Заходу, незабаром після організації першого гуртка у лютому 1924 р., вже у квітні того ж року з'явилися і нові гуртки: драматичний і загальноосвітній. Керівники цих гуртків вели досить активну і систематичну роботу серед польського населення, приділяючи особливу увагу молоді [ 13, 161-162 ].
Комсомольські осередки в польських селах на Півдні України, чимало часу приділяли проведенню культурно-просвітницькій роботі серед місцевої безпартійної польської молоді. Головним завданням комсомольців було поширення прорадянських настроїв серед молодих поляків і відповідно зменшення впливу на них з боку духівництва римсько-католицької церкви. Часткове досягнення цієї політичної мети здійснювалося поляками-активістами, шляхом зміцнення усіх видів масової культурно-просвітницької роботи і створення різноманітних гуртків: драматичних, хорових, музичних, радіолюбителів, фізкультури та ін. [ 9, 88; 15, 21 ].
З 1925 р. на викладацькі курси підвищення кваліфікації, що знаходилися в Одесі, за рекомендацією завідувача польської секції при Одеському губернському партійному комітеті КП(б)У стали регулярно направлятися учителі з польських навчальних закладів, розташованих у Одеському, Херсонському і Миколаївському округах. Такі курси підвищення кваліфікації в усіх регіонах України співробітниками місцевих органів радянській влади використовувалися не тільки для підвищення професійного рівня учителів, включаючи і з польських шкіл, але й для того, щоб провести серед них додаткову агітацію комуністичних ідеалів правлячої партії, що намагалося зробити викладачів більш політично «підкованими» і лояльними більшовицькому режиму [ 14, 11 ].
Зокрема, в Одеській губернії польських установ освіти і культури на 1 травня 1925 р. було – 14. Серед них: навчальних закладів – 7, бібліотек – 3, читалень – 2, дитячих будинків – 2. Окрім цього працювало 4 гуртки політичної грамоти (два в Одесі – 2, і по одному у Миколаєві і Херсоні) [ 14, 25 ].
У польських школах в Одесі, Миколаєві та Херсоні, а також у польських хатах-читальнях у сільській місцевості теж були організовані гуртки. Як правило, вони були хорові, драматичні і читацькі. Найбільш вдало була поставлена культурно-просвітницька робота у хатах-читальнях сіл Киселівка і Григорівка Херсонського округу. До речі, Киселівка була єдиним мононаціональним польським населеним пунктом у сільській місцевості Одещини, а Григорівка була змішаним за національним складом. Половину населення Григорівки складали поляки, а іншу половину - українці [ 14, 26 ].
Якщо порівнювати Одеський округ з Миколаївським чи Херсонським, то, у цьому регіоні, вже у 1926 р. була стабільна кількість читачів польської комуністичної газети «Серп». Щороку (1926-1929 рр.) в Одеському окрузі (більша частина призначалася для окружного центра) розповсюдження газети «Серп» поширювалася, досягнувши наприкінці 1920-х рр. - 460 екземплярів. При цьому на Одещині щороку поширювалося кількість газет, журналів, брошур і книг, - близько 4 тис. екз. на загальну суму 1200 карбованців. У 1929 р. в Одеській губернії було близько шестидесяти передплатників періодичної преси на польській мові [ 13, 159; 161 ].
Ці дані дозволяють зробити висновок про те, що з 1921 р. до 1929 р. Одеський округ і, насамперед, окружний центр були центром поширення польської літератури на Півдні України.
В Одеському, Катеринославському, Мелітопольському, Запорізькому, Миколаївському, Первомайському і Херсонському округах у місцях найбільш компактного проживання польського населення з'явилися польські школи. В них викладання велося найчастіше на польській мові.
У польських навчальних закладів було безліч недоліків. У них хронічно не вистачало навчальних посібників, підручників та ін. Учителя були змушені вести уроки за підручниками, що були надруковані російською і українською мовами. До того ж учителі у польських навчальних закладах мали низьку кваліфікацію (близько 40% з нижчою освітою).
ЦК польського бюро при ЦК КП(б)У створювала польські семирічні школи рівномірно, так, щоб у кожному окрузі, у тому числі і у Південній Україні, була б, хоча б одна польська семилітка.
З метою полегшення доступу в ці центральні семирічні школи для дітей польської національності з сільській місцевості, головним чином, для бідняків і середняків, були відкрити при навчальних закладах, інтернати.
Одним з основних напрямків у культурно-просвітницької роботи польських секцій України був напрямок пов'язаний з організацією перепідготовки викладацького складу польських установ освіти. З цією метою у 1925 р. були створені центральні курси по підвищенню кваліфікації учителів польських навчальних закладів у Києві, що почали функціонувати з 6 червня і на них почали стажуватися - 75 учителів (майже всі, були винятково із сільської місцевості, з різних округів УСРР, в тому числі і з південних) [ 27, 21-23 ].
Серед слухачів більшість складали робітники і селяни, і було невелика кількість вихідців із середовища польської інтелігенції. Такій підбір слухачів і спричинив наступну проблему. Це їх низький рівень загальної підготовки. Найбільш бажаний для співробітників більшовицької влади, з погляду соціального стану, елемент (бідняки), не мали, як правило, достатньої загальноосвітньої підготовки для навчання на педагогічних курсах. Ця причина, спонукала ЦК польського бюро спільно з керівництвом ЦК національних меншин (НМ) при ЦК КП(б)У створити у 1925 р. польській робочий факультет [ 27, 23-25 ].
Постійні фінансові проблеми польських закладів освіти та культури, у тому числі і на Півдні України, фінансування яких велося зі спеціального фонду ЦК НМ при ЦК КП(б)У, у якому хронічно не вистачало коштів, змусило членів політбюро ЦК НМ, в 1921-1924 рр., неодноразово зверталося до керівництва ВУЦВКа з проханнями, зобов’язати голів губернських виконавчих комітетів в кожному бюджетному році, включати у місцевий бюджет: польські хати-читальні, будівництво польських навчальних закладів і зарплатню учителів польських шкіл. Тільки у 1925 р. керівництво ВУЦВКа підтримало ці прохання і віддало відповідний наказ державним установам в регіонах УСРР [ 10, 42 ].
У жовтні 1925 р. на засіданні Одеського окружного виконавчого комітету відбувся скандал. Представники місцевої польської секції при окружному партійному комітеті КП(б)У були обуренні по поводу байдужості працівників відділу народної освіти при Одеському окружному виконавчому комітеті до проблеми однієї з польських шкіл Одеси, що була пов’язана з не наданням їй, нового приміщення. Даний польський навчальний заклад знаходився в зовсім непристосованому будинку, і це в період розпалу навчального року. Керівництво Одеського окружного виконавчого комітету розуміло і співчувало злидням польської школи, але не мало можливості їй допомогти [ 14, 19 ].
Культурно-просвітницька робота, що проводилася співробітниками республіканських і регіональних органів влади серед представників польської національної меншини в майже усіх регіонах УСРР, у тому числі і на Півдні України, незважаючи на відверту ідеологічну спрямованість, несла в собі і позитивний елемент. Створення польських робітничих або інтернаціональних клубів, організація різноманітних польських гуртків, видання польської преси, відкриття і підтримка польських навчальних закладів у містах і селах у південних регіонах України, дозволяли місцевому польському населенню зберегти свою етнічну самоідентичність, наскільки це було можливо в багатонаціональному оточенні.
На думку автора, оцінюючи стан вивчення проблеми створення системи заходів по проведенню культурно-просвітницької роботи серед польського населення на Півдні України, слід відзначати, що багато проблем національно-культурного будівництва серед поляків в УСРР в цей період так і не знайшли свого висвітлення. Зокрема, досить мало вивчена проблема створення, розвитку та ліквідації системи закладів освіти та культури організованих для польського населення в Україні.

Джерела та література:

1. Балуба І.А. Польська національна меншина України в 20-30-ті рр. ХХ ст.: Автореферат. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. – Київ, 1997. – С. 24.
2. Бистрицька О.Б. Розвиток системи освіти національних меншин в Україні у 1917-1939 рр.: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 16.
3. Болтенкова Л.Ф. Интернационализм в действии. – М., Мысль, 1988. – С. 222.
4. Буценко О.І. Радянське будівництво і національні меншини на Україні. – Харків, Друкарня „Укр. Робітник”, 1928. – С. 28.
5. Вовк В.П. Деятельность Коммунистической партии по вовлечению трудящихся национальных меньшинств Украины в социалистическое строительство (1921-1925 гг.). Автореф. дисс. канд. ист. наук: 07.00.01. // Одес. гос. ун-т. – Одесса, 1977. – С. 20.
6. Грошев И.И. Исторический опыт КПСС по осуществлению ленинской национальной политики. – М., Мысль, 1967. – С. 420.
7. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 541.
8. Там само. - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 1018.
9. Державний архів Запорізької області. - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 743.
10. Там само. - Ф. Р. 576. - Оп. 1. - Спр. 13.
11. Державний архів Одеської області. - Ф. П. 3. - Оп. 1. - Спр. 556.
12. Там само. - Ф. П. 3. - Оп. 3. - Спр. 94.
13. Там само. -. Ф. П. 3. - Оп. 3. - Спр. 237.
14. Там само. - Ф. П. 3. - Оп. 3. - Спр. 303.
15. Там само. - Ф. П. 3. - Оп. 1. - Спр. 811.
16. Дизанова А.В. Развитие национальных культур на Украине в 20-е годы (на материалах южного региона): Автореф. дис. канд. ист. наук. – Одесса, 1992. – С. 20.
17. Затонський В.П. З питань національної політики на Україні. – Харків, Урядова друкарня ім. Фрунзе М.В., 1926.- С. 64.
18. Косиор С.В. Итоги и ближайшие задачи проведения национальной политики на Украине. – М., Политиздат, 1933. – С. 103.
19. Куличенко М.И. Национальные отношения в СССР и тенденции их развития. – М., Мысль, 1972. С. 564.
20. Мануїльський Д.З. Національна справа на V конгресі Комінтерну. – Харків, Червоний шлях, 1924. – С. 36.
21. Орлянський В.С. Національні меншини України в ХХ столітті: соціально-політичні аспекти проблеми. Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. – Київ, 1991. – С. 23.
22. Орлянський В.С. Реалізація політики коренізації по відношенню до еврейського населення півдня України в 1920-1930-ті роки. Дис. на здоб. н. ст. д-ра. іст. н. – Запоріжжя, 2003. – С. 406.
23. Петровський Г.І. 10 років Жовтня: Вступна промова на другій сесії ВУЦВК (десяте скликання). 8 жовтня 1927 р. - Харків, Друкарня „Укр. Робітник”, 1927. – С. 24.
24. Скрыпник Н.А. О теории двух культур: Основные линии национальной политики на Украине. – Харьков, Правительственная типография им. Фрунзе М.В., 1926. – С. 36.
25. Скрипник М.О. Перебудовними шляхами (Проблема культурного будівництва національних меншостей України) // Український історичний журнал. – 1989. - № 11. – С. 99-108.
26. Ставицька Н.П. Діяльність Всеукраїнської Академії Наук з дослідження історії та культури національних меншин в Україні в 20-30-ті рр.: Автореф. дис. канд. ист. наук. – Донецьк, 1994. – С. 18.
27. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф. 166. - Оп. 5. - Спр. 828.
28. Центральний державний архів громадських об’єднань України - Ф. П. 1. - Оп. 20. - Спр 748.
29. Там само. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 814.
30. Черлюнчакевич Н.А. Национальный состав Советской Украины. – Харьков, Пролетарий, 1925. – С. 56.
31. Чирко Б.В. Борьба Коммунистической партии Украины за осуществления решений XII съезда РКП (б) по национальному вопросу (1923-1927 гг.). Автореф. дисс. канд. ист. наук: 07.00.01.// Киев. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. - К., 1983.- С. 22.
32. Чубарь В.Я. Советская Украина: Доклад в Президиуме ЦИК СССР. 5 декабря 1924 г. – Харьков, Пролетарий, 1925. - С. 46.

АНОТАЦИЯ

Городецкий А.В. Культурно-образовательная политика региональных органов власти на Юге УССР в отношении польского национального меньшинства в 1920-х гг.
Статья посвящена исследованию процесса проведения культурно-образовательной политики большевиков в отношении поляков Юга Украины в 1920-х гг. Рассмотрены пути, формы и методы реализации этой политики, а также показаны её достижения и недостатки.
Практическое значение научной статьи в том, что выводы и обобщение результатов осуществления культурно-образовательной политики правящей партии в отношении поляков на украинском Юге в 1920-х гг. дают возможность их использования при разработке современной политики межнациональных отношений на Украине , написании монографических работ по истории польского населения, а также при создании программ, лекций и специальных курсов в высших учебных заведениях, где изучаются соответствующие предметы.

АНОТАЦІЯ

Городецький О.В. Культурно-освітня політика регіональних органів влади Півдня УСРР стосовно польської національної меншини у 1920-ті рр.
Стаття присвячена дослідженню процесу проведення культурно-освітньої політики більшовиків щодо поляків Півдня України в 1920-ті рр. Розглянуто шляхи, форми та методи реалізації цієї політики, а також показано її досягнення й вади.
Практичне значення наукової статті в тому, що висновки і узагальнення результатів здійснення культурно-освітньої політики правлячої партії щодо поляків на українському Півдні в 1920-х рр. дають можливість їх використання при розробці сучасної політики міжнаціональних відношень в Україні, написанні монографічних робіт з історії польського населення, а також при створенні програм, лекцій та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, де вивчаються відповідні предмети.


ANNOTATION

Gorodetskiy O.V. Cultural-educational policy of the local government in the South region of the USRR as to the Polish national minority in 1920-s.
The article is devoted to the investigation of the Bolsheviks cultural-educational policy implementation process as to the Polish population of the South of Ukraine in the years 1921 – 1929. Steps, forms and methods of that policy realization are considered and its achievements and drawbacks are shown.
The thesis investigation is of a grate value because conclusions and generalization of results of the governing party cultural-educational policy as to the Polish in the South of Ukraine in 1920-s give the possibility to use them in working out international relations modern policy in Ukraine, writing monographs on the history of Polish population, and also in creating programs, lectures and special courses at tertiary educational establishments where corresponding subject are studied.
Ответить

Фотография Ярослав Стебко Ярослав Стебко 28.12 2010

Культурно-просвітницька робота, що проводилася співробітниками республіканських і регіональних органів влади серед представників польської національної меншини в майже усіх регіонах УСРР, у тому числі і на Півдні України, незважаючи на відверту ідеологічну спрямованість, несла в собі і позитивний елемент.

Неужели заметили?

На думку автора, оцінюючи стан вивчення проблеми створення системи заходів по проведенню культурно-просвітницької роботи серед польського населення на Півдні України, слід відзначати, що багато проблем національно-культурного будівництва серед поляків в УСРР в цей період так і не знайшли свого висвітлення. Зокрема, досить мало вивчена проблема створення, розвитку та ліквідації системи закладів освіти та культури організованих для польського населення в Україні.

И такой вопрос не впервые слышу, нонешних мадьяр не устраивает уровень изучения венгерского в Украине. Может этот вопрос поднять?!
Моё мнение, что статья ни о чём, там немного историографии, немного задана ситуация, но в чём выражена проблема?
В некоторой части Южной Украины поляков можно по пальцам пересчитать. Аналогичным образом можно задать вопрос о судьбе крымских татар в Эстонии, один из идеологов меджлиса оттуда выполз.

И ещё вопрос, неправильная аббревиатура - это специально? Вобщето существовала УРСР, недавно переставлял винду и пока украинским шрифтом не разжился: украинская радянская (советская)социалистическая республика.
Ответить

Фотография Gvardia007 Gvardia007 28.12 2010

ДО 1936 ГОДА НАЗВАНИЕ СОВЕТСКОЙ УКРАИНЫ БЫЛО УСРР.
И ТОЛЬКО С 1936 Г. - И ДО 1991 Г. НОВОЕ НАЗВАНИЕ - УРСР.
Ответить

Фотография Ярослав Стебко Ярослав Стебко 28.12 2010

Спасибо за информацию.
Ответить